Третя світова війна

Цикл із трьох документальних фільмів про третю світову війну у контексті попередніх гловальних військових кофлікітів 

Не знаю, якою зброєю воюватимуть у третій світовій війні, але у четвертій - камінням і палицями.

- Альберт Ейнштейн

Для перегляду тізеру натисніть на фото  зліва.

Фільми- за посиланнями нижче.

ЧАСТИНА І.   Дивитися англійською або російською

ЧАСТИНА ІІ.  Дивитися англійською або українською

ЧАСТИНА ІІІ. Дивитися англійською або українською

***

ЧАСТИНА І

Страх перед третьої світовою ґрунтується в основному на досвіді ХХ століття. Перша і друга світові війни, а потім вже і ядерні загрози, поставили на порядок денний питання виживання людства в разі нового глобального конфлікту. Масштаб лиха, яке сучасне людство може спричинити саме собі, змушує переглянути наше ставлення до війни як такої. І нарешті зрозуміти, що в глобалізованому світі просто не може бути "несуттєвих" локальних конфліктів.

Війна часто розповсюджується, як пожежа, охоплюючі нові і нові території. У сучасному глобалізованому світі інтернаціоналізація будь-якого конфлікту відбувається значно легше, ніж в минулі часи. Можна було б сказати, що поява ядерної зброї поклала край глобальним війнам. Саме наявність такої зброї в Сполучених Штатів і в Радянського Союзу зробила пряме зіткнення цих двох держав неможливим. Але, з іншого боку, сьогодні "ядерний фактор" загалом не є миротворчим.

Всім відомо, що Україна після розпаду СРСР мала досить великий ядерний арсенал, але позбулася його в обмін на певні обіцянки іноземних держав. Ця тема зараз знов активно обговорюється саме в контексті агресії проти нашої країни. Але це питання значно складніше, ніж може здаватися на перший погляд. 

Якщо ми хочемо приборкати війну, нам треба розібратись з її причинами. Це не просто зробити. Часто говорять про різні інтереси - економічні, геополітичні, ідеологічні, або навіть особисті інтереси тих чи інших лідерів. Конфлікт цих інтересів, зазвичай тісно сплетених між собою, загалом і є рушійною силою війни. Але конфлікт різних інтересів - це ще далеко не вся правда про те, звідки у світі береться війна. Бо причина кожної нової війни часто полягає в результатах війни попередньої.

Прагнення реваншу - важливий фактор світової політики, який ставить під сумнів цінність перемоги у війні. Саме реваншизм може бути головною причиною, через яку полум'я війни може спалахнути знов. За прикладами далеко не треба ходити. Хтось може бути незадоволений результатами Холодної віни? Тоді краще почати з того, щоби спробувати "відіграти назад" розпад Радянського Союзу. І якщо знов скласти до купи "сім'ю братніх народів" вже не виходить, можна спробувати хоча б переділити на свій розсуд "спільно" нажите майно. Або просто напаскудити скрізь, де вийде.

В історії людства було багато війн, для розпалювання яких використовувалися релігійні мотиви. І сьогодні це теж відбувається. Але чи варто вважати такі війни "релігійними"? Чи є загроза від держав, в житті яких релігія відіграє важливу роль?

Історія дає нам певні приклади того, як під приводом розповсюдження якогось правильного вчення починалися довготривалі військові конфлікти. В цьому відношенні "експорт комуністичної ідеології" шляхом походів Червоної Армії нічим не відрізняється від "експорту християнства" за допомогою походів тевтонських лицарів. Але навряд чи подібні методи будуть мати місце в майбутньому.

Так званий "радикальний іслам" як одина з причин можливого світового конфлікту майбутнього - тема, що набула широкого розголосу в світі. Безумовно, люди, яких прийнято називати "радикальними ісламістами", виконують певну геополітичну роль, але є всі ознаки, що цей феномен - штучно створений. Отже, тут йдеться про штучне розпалювання війни. Хто може виступати замовником? І взагалі, кому в нашому світі потрібна війна? Останнім часом багато говорять про суб'єктивний інтерес окремих впливових людей, які можуть штовхати світ до війни через свої власні корисливі наміри.

Конспірологічних теорій світового заколоту є багато, але у своїй більшості вони досить примітивні, замішані на відвертому анти-американізмі і не дають задовільного пояснення всім тривожним глобальним ознакам. Хоча в останні роки наполегливо поширюється твердження, що "во всём виновата Америка" - і навіть в тому, що відбувається тепер в Україні.

В світі завжди існували також і об'єктивні фактори, які, умовно кажучи, "працюють" на наступну війну. Тут і невирішенiсть, нерозв'язаність якихось старих конфліктів, і економічні протиріччя, і загальна недосконалість світового політичного і економічного устрою. Всі ці небезпечні тенденції, насправді, "працюють" на війну, збільшують її ризик. Але чи є в сучасному світі якісь інші тенденції, які "працюють" проти війни?

Причини кожної війни визначаються складним нашаруванням різних інтересів і протиріч. Але безпосередній привід для початку бойових дій часто може виглядати досить безглуздо. Так, в 1969 відбулася так звана "футбольна війна" між Сальвадором і Гондурасом. Вона почалася через бійки фанатів національних збірних. За шість днів бойових дій загинуло близько п'яти тисяч людей. Ніхто не переміг.

А може, єдиною справжньою причиною війни є людська природа? Ну просто такі вже ми є, люди, що воювати - наша природня потреба?

В світі діють протилежні за напрямком сили - одні штовхають його до війни, а другі - відвертають цю загрозу.

ЧАСТИНА ІІ

Якими є ознаки наближення катастрофи? Чи можна взагалі якось передбачити війну?

Війни не треба розгалядати ізольовано одна від одної. Вони часто об'єднуються в якусь одну. B історії були приклади - глобальна війна поступово складалася з дрібних сутичок, розтягувалась на віки, робила великі і малі паузи. А в підсумку мала колосальні історичні і цивілізаційні наслідки. А потім виявлялося, що вже ніхто і не пам'ятає, чому все почалося. І чого прагнули одні, починаючи війну, чому її продовжили зовсім інші, і яке так вийшло.

Війна Перської держави Ахеменідів проти Греції - війна багатьох народів в масштабах майже всього Старого Світу, всієї античної Ойкумени. Вона тривала більше 150 років, почалася битвою при Марафоні, і завершилася походами Олександра Македонського. Це - перша світова війна античності, яка, власне, і створила відомий нам еліністичний світ.

Друга світова війна античності - велике переселення народів. Мотор війни - гунська навала. Вона зрушила з місця проживання незліченну кількість народів Євразійської Ойкумени. Війна тривала близько двохсот років, воювали всі з усіма. Цивілізаційний наслідок - кінець античності і початок середньовіччя.

Експансія монголів сама по собі не стала конфліктом світового масштабу. Ординські війни - унікальний євразійський феномен, який практично не торкнувся Західної Європи та Африки.

В першій чверті ХIIІ сторіччя Чингізхан розпочав війну за створення і розширення найбільшої держави в світі - Золотої Орди. Навряд чи він гадав, що ця війна розтягнеться на століття - адже вона фактично не завершена і досі.

Московські князі ще в XV столітті продовжили її у вигляді війни за ординський спадок. І тепер, вже в наш час, вона триває на Донбасі, на Кавказі, в Молдові і в Криму. Чи набуде війна за втрачені території нових, планетарних масштабів - покаже час. Але тенденції її глобалізації, особливо у сірійському контексті, не можна ігнорувати. І справді, Велика Ординська війна вже пару разів переростала свої і без того чималенькі євразійські масштаби. Але про це трохи згодом.

Історичної Золотої Орди вже давно нема, але війна за збереження і розширення її кордонів і досі триває. Московська держава успадкувала багато ординських рис і тенденцій. Але вона і додала до них - наприклад, трохи запозиченої імперської візантійщини. Ще трохи константинопольского цезарепапізму - зрощування держави і церкви. Трохи поверхневої європейськості, а також маленьку краплю спадку Київської Русі. Помножила то все на напівдикунську жорстокість, підступність і зневагу до сусідів, і от маємо типову геополитічну поведінку царизму, СРСР та путінської Росії - незалежно від політичного устрою та конкретних осіб в Кремлі.

Наступний кандидат на звання світової - війна, рушійною силою якої стала експансія Арабського халіфату. Вона тривала на теренах Азії, Африки та Європи близько ста років, а потім, з перервами - близько шести століть аж до закінчення останніх хрестових походів.

Результатом стало утворення нової світової геополітичної реальності - Дар-уль-Ісламу, який і сьогодні відіграє важливу роль в економічній, політичній, культурній і релігійній картині сучасного світу. Цю війну можна вважати незавершеною - з огляду на постійну напругу, конфлікти на Близькому Сході, кризу з біженцями та глобальну загрозу тероризму

Отже, вже маємо чотири війни, які можна умовно вважати світовими - відповідно до умов тих часів.

Ще є Велика Османська війна. Вона фактично розпочалася в ХІІІ столітті як турецька експансія в Малій Азії, але згодом охопила великі території Європи, Азії і Африки. Ця війна тривала з перервами близько восьми століть, аж до ХХ століття. Її відголоски - греко-турецький конфлікт 20-х років і захоплення турками частини Кіпру. Тобто, конфлікти, що живляться отим величезним гармидером, який колись влаштували були у світі османи, і сьогодні далекі від остаточного вирішення. Тут і Балкани, і Сірія... Підсумки Великої Османської війни ще остаточно не підбиті. Але вони, безсумнівно, мають глобальний характер і вплив. Отже, це вже четверта світова, яка вже давно розпалася на якісь локальні осередки напруги. Але і досі жевріє, і кінця-краю не видно.

Велика Ординська війна, яку і досі проводить Московська держава, становить справжню загрозу світові. Саме незавершеність цієї війни тепер знов «перезапускає» Холодну війну і створює велику напругу у Східній Європі. Крім того, ця війна почала взаємодіяти з деякими залишковими та застарілими конфліктами інших війн, що теж є дуже небезпечним. І тут не можна казати, що примари минулого оживають лише за злої волі кремлівського керівництва. На жаль, все це знаходить досить велику підтримку всередині Росії, традиційно охочого, як кажуть, пхати носа в чужі справи.

Тепер до європейських справ. В Європі воювали завжди. Але була одна Велика Європейська війна, що розпочалася у ХVII столітті як недоброї пам'яті Тридцятирічна. Вперше у війні взяли участь практично всі європейські країни і народи.

Її полум'я згасало і розгоралося знов, вже після підписання чергових мирних угод, і знову за перегляд попередніх, проміжних результатів протистояння. І так більше трьохсот років - у вигляді всіх малих і великих європейських війн XVIII-XX століття.

Кримська війна середини ХІХ століття цілком вкладається в цю схему. Поразку Росії в Кримській війні сьогодні за зрозумілих причин згадують частіше, ніж ще декілька років тому. Насправді, це дуже повчальна історія, яка не втратила своєї актуальності і для нас.

Велика Європейська два рази ставала світовою, що відомо нам як Перша і Друга Світові війни, але фактично це все та сама Велика Європейська війна, завершена лише в 1945 році.

Тут знов повернемось до Великої Ординської війни і зазначимо - Велика Європейська обидва рази ставала світовою тільки тоді, коли накладалася на Велику Ординську. Кумулятивний ефект цих двох довготривалих війн створив дві найбільш масштабні катастрофи людства.

Отже, світові війни, відомі нам як Перша і Друга, насправді може розглядатися і як одна велика кумулятивна війна, створена двома довготривалими континентально-материковими війнами. Трагедія України, як і багатьох інших країн Східної Європи - опинитися на театрі трьох великих війн: Ординської, Османської та Європейської.

А ще є Велика Колоніальна Війна, яка розпочалася після відкриття Америки Колумбом як війна більш розвинених країн проти менш розвинених. Вона століттями йшла в обох Америках, в Африці, в Азії та в Океанії, періодично накладаючись на Європейську та інші великі війни Старого Світу.

Велика Колоніальна війна теж ще не закінчена. Вона ще й сьогодні періодично палає «вторинними» конфліктами між постколоніальними країнами так званого «третього світу». Ці конфлікти часто вкрай жорстокі, з великою кількістю жертв, особливо серед мирного населення.

Велика Kолоніальна, більше ніж п'ятисотрічна війна - теж, поза всяким сумнівом, світова. Вона створила політичну і економічну карту більшої частини сучасного світу.

Неможливо обійти увагою ще одну глобальну, світову війну - Холодну, яка тривала в післявоєнні десятиліття. Її символом стала Берлінська стіна. По рунуванні стіни цю війну оголосили завершеною. Оголосили, скоріш за все, трохи передчасно. Ну, поквапилися, з ким не буває.

Отже, маємо:

• Першу та Другу світові війни античного світу - «греко-перську» та «переселення народів». Обидві, на щастя, закінчені.

• Третю світову - умовно кажучи, Арабську. Жевріє і досі у вигляді напруги на Близькому Сході.

• Четверту світову - Османську. Теж незавершену. Театрами дій частково перетинається з Арабською.

• П'яту світову - Колоніальну. Незавершену. Серед потенційно найбільш небезпечних простистоянь - мабуть, індо-пакістанське та числені африканські.

• Також маємо шосту і сьому світові війни - «кумулятвні» війни в результаті накладання континентальних і материкових війн - Європейської та Ординської. Завершені в 1945 р.

• Маємо і сьому світову війну - Холодну.

Що далі? Восьма буде?

На планеті сьогодні існує багато регіональних протистоянь, вкорінених в Арабській, Османській і Колоніальній світових війнах. Але головне, що досі незакінченою є Велика Ординська війна - можливо, найбільша загроза світові. Імперська ідеологія, яка живить цю війну, теж має глибоке коріння в минулому.

Чи існує можливість виникнення ще якоїсь нової, вже восьмої світової війни? Чи не буде вона лише новою «кумулятивною» війною, результатом накладання одна на одну цих всіх невирішених, незакінчених війн? Або, можливо, вона прийде як якийсь принципово новий планетарний конфлікт між глобальними геополітичними і гео-економічними гравцями? Якою вона буде?

Коли говорять, що нова світова війна буде гібридною, інформаційною або ще якоюсь, зосереджуються на формах війни, а не на її змісті. Інформаційна війна не є винаходом сучасності. Вона відома ще з древніх часів. Так, спартанці під час Пелопонеської війни розповідали всяку образливу небувальщину про афінян. А ті, в свою чергу, оббріхували спартанців. Подібне відбувалось у всіх війнах, в усі віки, аж до нашого часу.

Змінюється інформаційний простір, інформаційні потоки незрівнянно зросли, Інтернет став ще одним театром бойових дій, але принципово нічого не змінилося. Конфліктуючі сторони продовжують оббріхувати один одного. Бо людям так простіше ненавидіти і вбивати.

Світ воює. Локальні конфлікти і загрози множаться. З'являються нові форми війни. Більш різноманітними, вигадливими і підступними стають її методи.

ЧАСТИНА ІІІ

Виживання України - частина більшої проблеми: виживання всього людства в разі нового глобального конфлікту.

"Гібридність" сучасної війни вже зрозуміла всім. Але це теж ознака за формою, а не за змістом. Зміст війни не міняється, яку б форму вона не мала. Чи з'являться в найближчому майбутньому якісь нові, небачені форми війни?

А може, ми забагато думаємо про те, яка вона, війна? Може, краще думати, що вона таке, звідки вона і чому вона? Може, нам треба повернутись до тих незавершених війн минулого, щоби зрозуміти - от там її коріння, звідти вона росте. Ось тут накладаються один на одного незавершені глобальні конфлікти, і тут «кумулятивно» утворюються нові глобальні загрози. А тут їх страшні плоди - терористичні, сепаратистські, інформаційні, гібридні, ракетно-космічні, екологічні, ресурсні та інші, яких безліч.

А ось і нові лякаючи можливості - війна всіх проти всіх, коли всі гілки на цьому страшному «дереві війни» почнуть раптом плодоносити. Може, це і буде нова світова війна - «кумулятивна»? Які країни можуть її спровокувати?

Світ стрімко змінюється. І якщо вчора здавалось, що його долю вирішує геополітика, то сьогодні стає очевидним, що гео-економіка набагато важливіша, особливо на довших відрізках історичного часу.

Але чи варто сподіватись, що гео-економіка сама по собі ліквідує загрозу нової світової війни? Мабуть, все ж таки треба знищити глибоке історичне коріння сучасних конфліктів? Так може утворитися нова геополітична і гео-економічна реальність.

Наприклад, коли завершилися греко-перські війни, утворився еліністичний світ. Війни Переселення Народів утворили європейське середньовіччя. А завершення Великої Європейської війни в 1945 році подарувало світові євроатлантичну спільноту. Можна скільки завгодно висловлювати невдоволення цією спільнотою, але, мабуть, всередині її війни вже ніколи не буде.

То ж, виходить, безпека людства неможлива без завершення Великої Ординської війни. Треба вже якось позбутися цього анахронізму. При чому "паціфікації", погамування Росії, буде недостатньо. Треба буде утворити нову спільноту, новий світовий порядок, в хорошому сенсі слова. Щоби нікому і в голову навіть не прийшло раптом стати «глобальним ігроком», знов почати «собірать землі», «защіщать соотєчествєнников за рубєжом», і боронь Боже, «вставать с колєн».

Якою повинна бути нова світова спільнота, щоби унеможливити виникнення нових конфліктів? І щоби ніхто вже більше ніколи не згадував про старі?

У світі майбутнього, якщо він не хоче знов воювати, мають ствердитися нові міжнародні пріоритети, які змінять традиційні поняття національного суверенітету і легітимності національних урядів. В цьому сенсі не може бути легітимним навіть законно обране керівництво, якщо воно, наприклад, розпалює війну або застосовує певні види озброєнь.

Футурологи сперечаються про світ майбутнього і про технічні засоби, якими буде користуватись людство. Мабуть, найважливішими будуть ті зміни, які зроблять війну менш ймовірную.

Заклики "до всіх людей доброї волі" об'єднатись у боротьбі за мир давно відомі. Вони набридли всім ще з радянських часів. Але сьогодні активно йде формування єдиного світового інформаційного простору, суспільство все більше стає "мережевим". І це, безсумнівно, дає людям нові шанси щодо справжнього об'єднання зусиль для приборкання війни.

Але попри всі свої жахи, чи є війна абсолютним злом? Інколи вона - необхідність, через яку треба пройти, яку треба пережити, і в якій треба здобути перемогу. В таких ситуаціях вибору - воювати, чи ні - вже не залишається.

Не можна також і заперечувати вплив війни на розвиток економіки. Здавалося б, прямі економічні втрати під час військових дій можуть бути величезними. Але саме необхідність розробляти різні види озброєнь, або взагалі якось виживати в умовах блокади торгових шляхів під час військових дій, як правило, дає певний поштовх господарству в цілому.

Але треба знати міру у військових приготуваннях. Приклад СРСР, здавалося б, повинен був навчити всіх: мілітарізація економіки ні до чого хорошого не веде.

Досвід людства показує - на жаль, лише через війну можна погамувати агресора. І сформувати новий, більш справедливий і безпечний міжнародний порядок можна теж лише через війну.

Великі війни завжди завершувались укладанням якихось важливих домовленостей - нехай неідеальних і не завжди справедливих, але так забезпечувався хоч якийсь порядок впродовж хоч якогось часу. Аж поки не знаходився хтось, хто прагнув цей порядок переглянути на свою користь.

Коли сьогодні говорять про війну, багато уваги приділяють різним її чинникам: геополітиці, економіці, впливам і інтересам. Але війна має один найважливіший вимір - людське життя, яке часто приноситься в жертву. І часто залишається незрозумілим, в решті решт, заради чого.

Події, пов'язані з Майданом, виступили тим каталізатором, який значно активізував намагання російської пропаганди дискредитувати Україну в очах світової спільноти. Ці методи інформаційної війни, замішані на брехні і маніпулюванні свідомістю, насправді не нові. Такі методи краще характеризують не тих, проти кого вони спрямовані, а тих, хто їх використовує.

Тут як у старому анекдоті радянських часів. "Що спільного між людиною і мухою? І людину, і муху можна вбити газетою." Радянські газети - зразок інформаційної зброї "доінтернетових" часів. Сьогодні ж, з новими можливостямі інформаційних технологій, потужність такої зброї стала наздвичайною.

Що буде з Україною в цьому тривожному глобальному контексті, коли за загрозами локальних конфліктів вже проглядаються контури нової світової війни? Як нам зробити своє майбутнє більш безпечним, ніж воно виглядає зараз?

Наш момент унікальний. Начебто зрозуміло, що ми зараз не можемо розв'язати всі вузли, які були зав'язані протягом цілої історії людства. Але, з іншого боку, все одно якось треба це робити. І перший крок в цій непростій справі - зробити правильні висновки з того, що було і є. Тоді зрозуміліше стане, що робити, і як.