uk

Qartlar (Старі)

вигнання тривалістю у життя

Ігровий документальний фільм, у якому старі люди кримськотатарської найіональності згадують важливі події історії свого народу

Щоби переглянути фільм, клінкніть на постер вище. Тізер фільму дивіться тут.

В перекладі з кримськотатарської мови "qartlar" значить  "старенькі". Так привітно і з повагою звертаються кримські татари до людей похилого віку. Герої нашого фільму - шестеро людей різного віку, наймолодшому з яких 75 років.

У житті їм довелося пройти через тяжкі випробування. Вже з малого віку вони були на довгий час позбавлені рідної домівки і власної Батьківщини, принижені та переслідувані.

Але вони пам'ятають, хто вони є, пам'ятають трагічні події історії кримських татар, Другої світової війни, депортацію 1944 року, і все те, що сталося потім.

Депортація кримських татар була етнічною чисткою та актом геноциду. Вона супроводжувалась нечуваними стражданнями та численними жертвами. Грубо та жорстоко напхані у товарні вагони, депортовані їхали "поїздами смерті" на Урал і в Середню Азію, і багато хто з них помер цією жахливою дорогою.

Навіть зараз, коли слухаєш ці спогади, розумієш, скільки жаху в дитячих серцях і залишили ці трагічні події. Але це був тільки початок.

Більшість кримських татар потрапила до Середньої Азії. Змушені тяжко працювати, позбавлені можливості задовольнити свої основні потреби, вони страждали від голоду, спраги та жахливих, нелюдських умов. Але вони все-таки вижили, хоча кількість жертв продовжувала зростати

Їхні чоловіки і брати, батьки та сини десятками тисяч повертались додому з війни і дізнавалися, що їхні родини були депортовані. І більше жодної додаткової інформації. Багатьом довелося шукати свої родини роками, і ми не знаємо, скільки сімей так ніколи і не возз'єдналися.

Вони вижили, прижилися у своїх нових місцях, завели нових друзів, побудували новї будинки та облаштували життя. Але в них завжди була одна мрія, від якої вони ніколи не відмовлялися - мрія повернутися додому, назад до Криму. Кримські татари намагалися повернутися у будь-який спосіб, хоча для них це було заборонено. Вони намагалися знайти різні шляхи, але мало кому це вдавалося.

Значно пізніше, наприкінці існування СРСР, депортація кримських татар була офіційно визнана незаконною. Але система ніколи не переставала чинити спротив - кримські татари, яким вдалося повернутися на батьківщину, опинялись у дуже непростій ситуації. Вони не могли отримати роботу, оскільки вони не мали прописки, і їх не прописували, бо вони не мали роботи.

Міліція постійно їх переслідувала, органи влади не давали спокою, їх іноді навіть кидали за ґрати за "порушення паспортного режиму", але частині кримських татар вдалося таки закріпитися і вижити в Криму. Хоча багатьом довелося переїхати до континентальної частини України, ближче до Криму, і там вже чекати на інші часи і кращі шасни.

За таких непростих обставин національний рух кримських татар ніколи не вщухав. Було багато мітингів по всьому СРСР - і в Узбекистані, де в основному жили депортовані, і навіть у Москві. Лідери національного руху, звичайно ж, зазнавали репресій, і дуже багатьох людей було кинуто у в'язницю.

Але час нарешті змінився. Кінець СРСР ознаменував собою початок масового повернення кримських татар до своєї історичної батьківщини. Кожен, хто міг дозволити собі переїзд, робив це не вагаючись, залишаючи у місцях депортації будинки, які вони збудували, і разом з ними все своє минуле життя.

Це ніколи не давалося легко - повернутися і переселитися в Крим. Навіть після розпаду СРСР кримським татарам так ніколи і не було відшкодовано втрати майна та землі. Вони не отримали необхідного правового захисту та державної підтримки, і все ще залишаються національною меншиною у своїй батьківщині. Але вони пережили ці та багато інших негараздів, і знов будували свої будинки та мечеті, і піклувалися про збереження своєї мови та культури.

Ці люди бачили забагато несправедливості та жорстокості у своєму житті. Але наче цього всього було недостатньо - відбулося ще одне іноземне вторгнення, і ворог, що знов захопив їх батьківщину, був той самий. Тим не менше, Хартлар сповнені гідності та надії на краще. Вони вірять, що справедливість буде відновлено, і вони передають свою любов до Криму, свою віру та позитивний світогляд наступним поколінням кримських татар.

Вони - ті, хто зберігають живу історію свого народу і роблять можливим майбутнє. Бо вони і є сама історія. 

Хартлар вірять: Батьківщина одного дня буде звільнена від окупантів, а кримськотатарський народ поверне собі свої законні права.

Тільки б це сталося за їхнього життя...

Галерея проекту

Фотографії, зроблені під час зйомок