uk

Одісея Ісидора Київського (ч. 2)

29.01.2021

Олег Базилевич

Ісидор отримав найбільшу у світі православну митрополію - Київську, яка крім Русі, включала також і ординські землі (Москва, Сарай, Суздаль, Рязань, і т.д.). Але на впорядкування митрополичих справ в нього тоді було небагато часу. Його основна місія - зібрати делегацію Київської митрополії для роботи на Вселенському соборі, який має домовитися про прийняття унії з Римом.

Заради цього він із Григорієм відправляється до Москви, де на той час знаходилася митрополича кафедра. Попри брак часу, вони із Григорієм встигають впорядкувати митрополичу бібліотеку, занедбану та значною мірою розкрадену після смерті митрополита Фотія. Потім за підтримки князя Василія (Темного) Ісидор збирає більшу делегацію, і далі вирушає до Новгорода, де зустрічається з єпископом Євтимієм. Євтимій, якого поставив на Новгород ще попередник Ісидора, Герасим, всіляко підтримує Ісидора і допомагає організувати дальшу подорож митрополичого посольства - через Псков і Юр'єв (Дерпт) далі до Риги, а потім морем - до Любека.

Посольство Ісидора - близько сотні людей, священиків і мирян. Вози і дві сотні коней, відправлені суходолом з Риги до Любека, підбирають делегатів у Любеку і везуть на Ферраро-Флорентійський собор - через Ауґсбург, Нюрнберг, Інсбрук, і далі до Феррари, де вже чекають латинські та грецькі делегати. Серед останніх був і вчитель багатьох грецьких делегатів, філософ Плетон.

Ісидор Київський був одним із основних авторів тексту унійної постанови. А сама ця постанова згодом лягла в основу Берестейської унії, і, фактично, представляє ті засади, на яких сьогодні здійснює своє служіння українська греко-католицька церква (УГКЦ).

Симеон, ієромонах суздальський, не досидів до кінця собору, який тривав більше року. Він був серед тих московських делегатів, які не розуміли ні грецьку, ні латину, яким ренесансна Європа була глибоко чужою, і які не могли збагнути суті питань, що обговорювали кращі богословські уми Сходу і Заходу. Симеон Суздальський шукав варіанти. І він втік до Новгорода. До князя московського, Василія Темного, їхати не наважився.

Євтимій, єпископ Новгородський, постав перед дилемою. Він вів важку і непевну гру проти Москви, а латиноненависник Симеон, який щойно об'явився у Новгороді, плутав і без того не дуже хороші карти, а ще й замішався до деяких інтриг дрібних місцевих князів поблизу ординських кордонів. Тому Євтимій просто закував Сімеона у кайдани і відправив у Смоленськ, куди, як знав Євтимій, має прибути Ісидор після закінчення Собору - хай митрополит з ним і розбирається.

Ісидор зі своїм посольством з Флоренції повертається на Русь довгим шляхом. Його мета - донести добру звістку про об'єднання церков і переконати можновладців Східної Європи у необхідності надіслати військову допомогу грецьким братам у Христі. Через Венецію він їде до Загреба, де зустрічається з сербським деспотом Юрієм Бранковичем, який живе там у вигнанні, та угорським королем Альбрехтом, який готує військову кампанію проти турків. Потім - до Кракова, до королеви Софії, дочки київського князя і матері двох наступник королів Польщі, Владислава та Казимира. І далі - до Смоленська.

У Смоленську він забирає Симеона і везе його в кайданах до князі Василія. Це був ризикований крок - адже Ісидор не міг не знати, що Василія хвилює лише влада, а його положення як великого князя Московського дуже хитке. Єдине, про що думає Василій у церковних питання - як використати їх у своїх інтересах, і це робить його ненадійним партнером. Можливо, Ісидор вирішив ризикнути і вмовити князя прийняти унію і погодитися допомогти грекам, або мав якісь інші види - про це ми навряд чи дізнаємось.

Василій тим часом замислив відколоти Московію від Київської митрополії і створити власну, "кишенькову" московську церкву. Він гадав, що зможе купити Ісидора посадою "митрополита московського". Ісидор відкинув цю пропозицію і разом зі своїм учнем Григорієм більше ніж півроку просидів у княжому ув'язненні "на підвалі" в Кремлі (Чудів монастир). Там же сидів і Симеон Суздальский. На нього в князя теж були плани.

Василій не наважився спалити митрополита, як це зробив Свидригайло. Скоріше за все, він дозволив Ісидору та Григорію втекти. Ті повернулися з Московії через Твер на Русь і продовжили своє служіння. З документів того часу відомо, що унійна постанова не викликала ніякої протидії на теренах Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Католики і православні на Русі декілька століть жили поруч один з одним, а дозвіл приймати таїнства та шлюби без "зміни віри" сприйняли позитивно. На Москві ж ситуація була зовсім іншою.

Симеон Суздальский купив собі свободу зрадою і брехнею. Весь недостовірний і відверто безталанний наратив, який і сьогодні використовує РПЦ щодо митрополита Ісидора ("Сидора митрополита") та унійні справи, був написаний Симеоном Суздальським за вказівкою князя Василія Темного (за сучасними мірками, безпринципного невротика і психопата з манією величі, але це теж інша історія). Симеон став ідеологом створення "московської митрополії", яку проголосив скликаний за наказом князя Василія "собор" з декількох підконтрольних йому єпископів. Анти-західна, анти-латинська риторика ствердилася у якості головної московської ідеологічної парадігми саме з подачі Симеона.

Ісидор та Григорій багато подорожували неосяжними теренами Русі - Київ, Смоленськ, Новогрудок - але до Орди більше не поверталися. І якщо унійні справи на Русі йшли добре, то військової допомоги Константинополю великий князь Литовський Казимир не так і не надав, хоч і довго вагався. Можливо, одна з причин - той факт, що рідний брат Казимира, король Польщі Владислав, загинув під Варною у 1444 році у битві проти султана Мурада, і Казимир всіляко уникає наступної війни з турками. Як виявилося, польсько-литовська держава, найбільша в Європі, надто велика для того, щоби витрачати сили на будь-що, крім самозбереження.

Так чи інакше, допомогти Константинополю в Європі не хоче ніхто. Мілан воює з Венецією, і до цього конфлікту замішався навіть король Арагону Альфонсо. Албанці Скандербега та угорці Яноша Хуньяді можуть діяти лише локально. Сербів, валахів та болгар вже практично виведено з антитурецької гри, а сербський деспот Юрій Бранкович, той самий, з яким Ісидор зустрічався у Загребі, навіть допомагає туркам. Тому Ісидор та Григорій їдуть до Риму з останньої надією на папу Римського.

Папа Миколай, учасник Флорентійського собору і приятель Ісидора, щойно заснував бібліотеку, яку ми сьогодні знаємо як Ватиканську. Ісидор та Григорій долучаються до великої роботи з опису та систематизації колекції. Служебник Ісидора і сьогодні зберігається у Ватикані, як і багато інших документів митрополита. Але папа у скрутному становищі. У Західній церкві розкол. У Базелі засідають кардинали, які обрали антипапу - Фелікса. Грошей у папській казні практично немає. Але папа розуміє, що критичний момент настав. Він віддає останні гроші зі своєї спорожнілої казни, на які Ісидор наймає дві сотні лучників в Неаполі та на Криті. І у грудні 1452 року Ісидор та Григорій на чолі цього загону прибувають у Константинополь. До падіння міста залишається один рік.

Ісидор Київський стає одним із керівників оборони міста. Григорія Болгарина призначено ігуменом монастиря Дмитра Солунського - на посаду, яку колись обіймав сам Ісидор. Папа Миколай надіслав ще один загін - чотири бойові галери, яким вдалося пробитися в місто вже під час облоги. Але більше ніякої допомоги Константинополь не отримав.

Обставини ув'язнення Ісидора та Григорія після падіння міста, як і їхньої втечі з найстрашнішої константинопольської в'язниці Анемас, залишаються невідомими. Їм вдалося дістатися до Риму. Ісидор отримав декілька посад і титулів, у тому числі Латинського патріарху Константинополя і єпископа Сабіни - коли помер його попередник на цій посаді, той самий розкаяний антипапа Фелікс.

До самої смерті Ісидор вів активне листування з європейськими дворами з намаганням намовити християнських правителів відбити Константинополь. Але воювати з турками не хотів вже ніхто.

Ісидор прожив довге, змістовне та напружене життя. Помер у Римі у 1463 або навіть 1472 році, похований у Ватиканській базиліці.

Григорій Болгарин повернувся на Русь і став наступним митрополитом Київським.

Самопроголошена "московська митрополія", сьогодні відома як РПЦ, не визнавалася ніким у християнському світі ще більше двохсот років.

P.S.

За повідомленням прес-центру УГКЦ, 15 вересня 2019 року у катедральному соборі Флоренції Санта Марія дель Фйоре відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Патріарх Святослав у співслужінні з єпископами Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Українські паломники з різних частин Італії прибули до столиці Тоскани, щоб вшанувати мощі св. Івана Золотоустого та відзначити дві важливі для України ювілейні дати: 580-річчя Флорентійського собору та 55-річчя візиту до Флоренції патріарха Йосифа Сліпого.

"Ми служимо Божественну Літургію на тому самому престолі, де були підписані акти Флорентійського єднання; на тому самому престолі, за яким стояв мій попередник - митрополит київський Ісидор, і відтак від імені делегації всієї Церкви Києва і всієї Русі поставив підпис, як той виноградар, під тим актом, віддаючи в руки Божі плід праці, молитви, свідчення Київської Церкви, що пам'ятає Церкву ще не поділеною за часів Володимира Великого», - зазначив Блаженніший Святослав у своїй проповіді, пояснюючи історичне значення паломництва УГКЦ до Флоренції.